Вистеляють небо хмари і пливуть низенько... Ще до вечора далеко, а наче близенько. Підганяє вітер хмари, з тополями грає, То пригне іх до землиці, а то - відпускає. Ось ось дощик вже весняний сипоне на місто, Затанцює по бруківці прозоре намисто. А я з ним піду в таночок, нехай мене мочить Скільки йтиме, скільки може, або - скільки хоче. Хай омиє тіло й душу травнева волога, Бо вона свята і чиста, дарована Богом! Буду ті я намистинки в долоньки збирати, Щоб, як дощик закінчиться, людям іх роздати.. . |