Доля очікувана до дурнів.
Окраса, любов, сумом зігріта.
Простими цілунками - день судний.
На сонці зріє ухвала літам.

На вулиці поминки сміюнів,
яким довірено велич курйозів.
Смерека стидається смітників,
і ніч обертає  світ на розі.

Джугару  знову смокче біль.
Факлі любові ніжні і сніжні.
Ріже смоква мокву, як сіль.
Кіт у будинку  чорний і жирний.

Вплітався, падав з ліжка долі,
Качався на липкій долівці з диву.
І плавився зливами мильної волі.
Вік співвідношу, як душу - у зливу.

Обоєчко в’янемо, - ґвалт у забаві.
Таз  перевернутий  з варом і марою.
Тремтять квітки за короварнею,
Шаріються груди білою хмарою.

Скакають урви гарячими жилами,
Торочаться  крила, очі трояться.
Вмиваються в спеку віконні  рами,
Перекотиполем  світи рояться.

Від хвиль сорокатих палають вічі.
Рахманно сопію, пихкають  груди,
Зварувані плоті, розтрачені, вічні,
навряд білий  жар  у слові відчути.