Значуще в обличчі, а не у забутої в архіві масці.
Макіяж на межі - як у дзеркалі очі – ой, невидима!!.
Розглядаю відкритий собор гримас твоїми очима.
Я бачу мімічний хаос. І ти носій парадоксів, - ну, хто ти такий?..
Твій втілений грим, зізнаюся, фіксує причетних
до незнайомого світу, де повно позору моєї душі.
Ресурс глибини твоєї виманює без скарбів усі атмосфери,
А ти знаходиш в мені карму, новий ефір істот, нірвану із феноменів.
Це ти, немов візуал, у колі потворних агентів старіння мого.
У складках віків ландшафт вівтарів на твоєму обличчі.
Назавжди  зі мною  твій перелесник   зліплених щічок.
Зазвичай  втрачених вуст і невтрачених пахощів, цьомів, - ох, ох!
Твій зір від прихованих  двійників  незахищений,
проте завантажує  цілу конфігурацію сенсів, зв’язків, номерів.
І ти в уяві  опиняєшся у позасвідомій емоції, можливо єкстрафантазії,
аби отримати симетрію відчуттів і одразу все, що було втрачене.
У  вічно широкому погляді на алюміній мертвого дзеркала,
згідно тенденцій конання, я згадую розщеплення роту твого – і свого.
Сиве вербове волосся, що змінює ясність кінематографу.
Поглинання  очима, як з’ява  живопису в експансії думки.
А ще ця твоя посередність з оригіналу горбатого носу.
Оце, буквально, взірець,  перегортаю в уяві, всіх ста відьом,
шукаю схожість твою на перетвореннях слів і снів.  
Немає такої примари у віртуалі, і немає в спектралях  фракталів.  
Краса, що непізнана досі, але   найпильніша до чарів,
тому я    годинами дивилюся в очі свої, як в твої.
тому я  кружляю  думками над  вірою до самомилування.
Хто ще так  дивиться на тебе з задзеркалля без вимірів?
Хто делікатним стає після слів непрочитаних з очей твоїх, як моїх?
Хто так втрачає надбання бачити саме значущість себе у погляді твоїм?
Хто так втрачає  сліди зачарованих див у фотках твоїх?
Ось він. Блукає – в блакитних очах.
Серед усіх живих, що відсутні й присутні в тобі.
Коли без сенсу  втрачаю красу і тремчу  в собі,
як у метаморфічному лабіринті між розчиненими світами.
ніяк не  нутро змальованого словами спокусника
у першому диві, що зцілює жертву  близькості,
проте  героїзує мене того, хто просто відчужує   тіло своє,
а потім перевертає усіх невмирущих істот в собі головою униз
і водить неісходимо поверх води з урочими зборами мар.