Вдягнула осінь золоту фату,
духмянком вжинку підкропила щоки,
взяла  тебе успішну, молоду
й ввела у зал, що зветься "Сорок років"
Маестро Вітер палички підняв,
змахнув легенько і до ніг зівсюди
посипалися нотки і листва,
а музика обняла попід груди.
Вже легінь Жовтень кличе у танок,
галантно руку гріє у долоні,
підняв за стан і, начебто пушок,
кружлятимете вдвох над оболонням.
Лиш не сумуй, що дні, наче листки,
жовтіють швидко і летять додолу,
бо золоті у осені роки
і чудо-вальс, і море барв довкола.