Згасає день уже в обіймах ночі,
Адже вона його не зігріва…
Скляніють ліхтарів холодні очі,
В повітрі виснуть звуки і слова.
Думки, і ті повзуть уже поволі,
То, мабуть, доконало їх буття,
Бо роздали всім нам не наші ролі
Й не наше нав’язали нам життя.
А тут ще й осінь перейшла загати
І майже стала вже на бік зими.
Хто там сказав, що нам пора вже спати?
Ні, років двадцять й так проспали ми.