Може, маленький геній з прокуреними зубами, може, велика лярва, що ділить світ на світи, витягнуть з тебе слово тонкими – в промінь – губами, та ти навчишся у Неба не падати з висоти. Стане тобі без слова вдвічі-утричі легше. Сонце вийде з-за гетто на витоптаний спориш. Нащо земним ліпити святість із словозвершень, нащо повчати інших, коли без пекла гориш? Твій філософський камінь впізнають по барвах ночі, по римах, які в заначках і по шибках нарозхрист, по голій долівці й глині… Січень розплющив очі, слово – за сволоком неба, та не завершено піст…
|