Опубліковано: 2014.06.17
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Олександр Афонін

***

Руки в вузликах судин — як утома,
Сиве пасмо висить з-під хустинки.
У вечірньому храмі пустому
Тихо-тихо шепоче щось жінка.
Світло свічок по храму блукає,
Запах воску висить у повітрі...
Що нещасна у Бога благає
І що хоче іще в цьому світі?
У такому страшному й лихому,
Що іще цій небозі чекати?
Просить лиш, щоб вернувся додому
Її син, що пішов воювати.
Шепчуть губи невпинно молитви,
Сліз не стримують вже її очі.
Все благає, пройшовши крізь битви,
Щоб живим повернувся синочок.
Щоб в бою подолав супостата
І звільнив нашу землю святую...
Б'є поклони, ридаючи, мати
І ікону цілує, цілує...
І не треба їй більше нічого,
Бо нічого дорожче не має.
Я молюсь теж - хай дійде до Бога
Те, про що його жінка благає...

2014
© Олександр Афонін
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/40096/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG