Знов дощ пішов, запахло теплим пилом, За вікнами краплинок жеботінь. Настільна лампа... Поза колом білим, В кутках кімнати, тепла напівтінь. У домі спокій і покірна тиша. Для будь-кого щаслива, мабуть, мить. Та думи мозок "точать", наче миші, І серце болем, звичним вже, щемить. Бо навкруги нас болю стільки того, Що він, напевне, втратив береги... Як в світ без нього нам знайти дорогу? А йти по ній нам вистачить снаги? Здається, цього ще ніхто не знає, Як і того, як нам цей біль спинить. Спокою прагну, а його немає, Хоч дощ червневий тихо жебонить...
|