Я виростив із землі власне дерево.
бажане на вигляд і для їжі дітей.
Однак дерево життя  висохло в саду.
Тоді я виростив дерево пізнання добра і зла.
І наказав усім дітям в саду, кажучи:
«Із власного дерева поїжте усі плоди.
А від дерева, що посеред саду, не їжте,
бо, коли від нього з'їсте,  перевтілите себе».

*****

Аж ніяк  немає ансамблів із чужого світу.
Замкнуті поверхні рідного саду у пузирях.
Стрибки пузирів із однієї піни світу у інший
виникають самі по собі. Звично кипить життя.
Скручується розширення частинок у спіраль.
Поля і струни спонтанно вібрують об мене.
Потрапляю у горловину надсудного часу.
Хвилююсь від множення ідей, феноменів,
і паралельно проживаю перетворення у світло.
По суті, моя течія обертається в копію мене,
а як реальність, я обертаюсь із наслідків у причини.