з нитки зробити слово, зі слова – нитку,
ловити порожні звуки і тишу ткати,
снитися снам і ними щоночі снити,
як це було колись у моєму дитинстві.

речі носити ті, що були у вжитку,
перешивати серце. на серці – латки.
Душу перемолоти, іти крізь сито,
вірною залишатися, бо це – мистецтво.

гризти скоринку хліба, яблуко, землю,
гори нести на горбі, в руках, у відрах.
і мурувати знов паперові замки,
аби їх зруйнували вода і вітер.

я заколишу звуки, цю тишу стерплю,
хай витікає час у «дзбан» клепсидри,
прутиками ліщини я до останку
буду в'язати вічність із ниток-літер