У рідній борозні лежати краще,
Чекати зливи, сонця, пелюсток.
Довкола - тропи, вогнедишні пащі,
Лушпиння соловіючих пліток.

Колись таки набухнуть вакуолі.
А нині сни в ліловому піску.
І ремигає тур...
І мертві бджоли.
І час линяти зайцю, їжаку...

В анабіозі чаполоч і мирт.
Опудало шерхоче серед скирт...
І так спокійно, елегійно, мов
Тут не плели інтриг, брилів, промов.

У рідній борозні таки не жаско.
Тріумф.
Імла.
Жаріння.
Приск.
Фіаско.

А що тобі робити за фіордом...
Ти кропивою на обніжку горда.
Котити сонце під ошмаття муті?
Рости крізь пір"я, довіряйся руті.