укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44609, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2014.11.05
Роздрукувати твір

Павло Кричевський

Любовь

Перевод с украинского из Валер'яна Поліщука

Суженную мою люблю как-то безрассудно
То слова острием
Ее словно гадюку рассекаю,
То снова беру, как запах клубники.
Потому и сам не знаю
Когда ударю издевкой, как мерзость,
А когда снова паду горячим сердцем ниц,
И временами как обиду разолью смолой,
Что зашкварчит душа ее детская,
Как сера на огне,
То, потом так беру,
Так эту горячую рану прижимаю
К своему телу,
Что треснет грудь и как будто войдет
Она в легкие мои, в сердце, в живот:
Так упруго хочется,
Чтобы ток ее крови во мне потек.
Я знаю,
Что лишь тогда спокойным стану,
Когда в одно физическое тело,
Как две фарфоровые чашки,
Сольются в творческом огне
Два наших пола.
А мозг твердо говорит: «Никогда!
Не будет этого, нет!
Ибо человеческий род не станет андрогином,
Как цвет вишен или бальзамину,
На нашей целине,
Ведь он тогда погибнет".

2014

Валер'ян Поліщук

ЛЮБОВ

Обраную мою люблю так якось безрозсудно
То слова гострієм
Її немов гадюку розсікаю,
То знов беру, як запах полуниць.
Тому і сам не знаю
Коли ударю глумом, як мерзоту,
А коли знов впаду гарячим серцем ниць,
І часом як образу розіллю смолою,
Що зашкварчить душа її дитяча,
Мов сірка на огні,
То, потім так беру,
Так притуляю рану цю гарячу
До свого тіла.
Що тріснуть груди й увійде неначе
Вона у легені мої, у серце, у живіт:
Так туго хочеться,
Щоб ток її крови в мені потік.
Я знаю,
Що лишень тоді спокійним стану,
Коли в одно фізичне тіло,
Як дві гамулки порцеляну,
Зіллються в творчому огні
Два наші поли.
А мозок твердо каже: "Ніколи!
Не буде цього, ні!
Бо людський рід не стане андрогіном,
Як цвіт вішень, чи бальзаміну,
На нашій цілині
Бо він тоді загине".

© Павло Кричевський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні