Розгулявся знову наніч вітер... І чому він в час нічний не спить? Рве, дерев шматує голі віти Й жерстю на покрівлі стугонить. Наростає у душі неспокій, Хоч його вже надлишок і так. Ось на ноті він завив високій, Зовсім як казковий вурдалак. Пізній час, а вітер не стихає, У вікні тривожно скло дзвенить. Уже, мабуть, місто засинає. Я ж — не сплю. І вітер теж не спить...