Війна - це завжди страшно. Вона вривається у мирне життя, як ураган, перевертає все догори ногами, нещадно ламає людські долі і густо смітить смертями. Вона вириває чоловіків і юнаків із звичного життя і кидає їх у мокрі окопи, дерев'яні бліндажі, зачисляє у артилерійські підрозділи, заковує у броню танків. Не всі готові до такого повороту у своєму житті, не всі можуть погодитись одразу поставити хрест на мирній професії, закинути навчання, відмовитись від ще вчора реальних мрій. Дехто просто сідає на мотоцикл і прагне утекти від цієї жорстокої реальності, але жало війни вже контролює дороги і нещадно розправляється з утікачами. Утікав від війни, а вона його все ж наздогнала, підхопила під груди, жбурнула під смерті косу. Відібрала в весни те жадане і світле начало, розмішала зі смутком гірку материнську сльозу. Коли б знав, що війна вже так близько від рідної хати може б і не тікав, а в обличчя її поглядів... Така правда сумна. - "Ти прости за сподіяне, брате. Залишаю на тебе і мрії, і дім, і батьків." |