Дмитро Павличко

О, Батьку мій Небесний!


Коли Ісусові диявол
у пустині
показував майбутнє людства,
він приховав сибірські табори,
обведені колючими дротами,
озера у карельськім лісі,
накриті кригою із сивих мозків,
що витекли крізь попробивані потилиці
письменників –
(енкаведисти, як гестапівці,
стріляли завжди ззаду)
він приховав дим Треблінки,
що кучері жіночі розносив над полями,
він приховав над Нагасакі хмари грибовидні,
словом, століття нашого прикмети
він приховав…

І тільки з висоти Голгофи і хреста,
вже будучи прибитим,
Ісус побачив спухлих з голоду дітей
в благословенній Україні,
побачив Освєнцімські печі,
побачив крові
пульсуючий струмок
під фундаментами тюрми в Катині,
і здригнувся,
і збагнув,
що смерть його не може бути,
спокутою за злочини вселюдські.
І гірко плачучи, він думав,
як кожен чоловік земний, що вже вмирати має:
«О господи, о батьку мій небесний,
Навіщо жив я і за що конаю?!»

© Павло Кричевський