О Джеммо в сукні, що творив Карден. Тобі чужі мої буденні муки. Хто не писав рядків, отой блажен. Лиш мен-павук буває шестируким. А я - звичайна жінка, ще земна. Із хаосу вирізблюю порядок. Безкрилий натовп нишк і розпинав. Слизькучі змії не жаліли яду. Усе б мені встигати, йти у ніч, Лишаючи петельку, бісеринку... Зуміти посміхатися на спіч, Узяти на фуршеті лиш мачинку. Зібравши в юні жевриво кохань, Зорію на всіх жевжиків критично. Індиферентна сила їх злягань, Я - супокійна, майже прагматична. О Джеммо-лялько в тапцях золотих, Ти не пораниш пальчика до крівці. Тобі не ллють у каву кислоти Зайці безхвості, молочайні вівці. Дивлюсь на тебе: порцеляна, шовк. А в мене цебра яблук і грушок. Десь профурсетки, ложі, сінема... Кориці слоїк, щось медку нема. О звабо дивна, серги аж до пліч. А я - у вирі слів і протиріч. 31. 07. 2015 https://www.facebook.com/photo.php?fbid=926049244122914&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=1&theater
|