Під вечір небо колір свій змінило
І стало вже не синє, а білясте...
Невже ця спека зовсім знахабніла,
Що почала і з неба фарби красти?
Ні вітерця, ніщо й ніде не шерхне,
Хоч листя - як пергаменту листи.
Терпляче парк чекає поки смеркне,
Щоб подих, хоч на мить, перевести.
Повітря наче з доменної печі,
В нім гаснуть звуки вулиці й слова.
І відчуваєш - у тебе на плечах
Немов макітра, а не голова.
Здається все, вже сонечко сідає...
Але ж яка виходить дивна річ!
Сонця нема, а спека не спадає
І просто день міняється на ніч...