Опубліковано: 2006.07.08
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Сергій Негода

Доля

Зникаю  просто, як зникають зорі.
А смисл того, як  я відчув себе?
Я — не повірив в це, бо тільки хворий
просто без смислу сам собі живе.

Отак порожні в мене мої очі,
забув я їх, був я отут не я,
Ніщо — і все. Не треба бути гожим,
а просто жити, бути, як — земля.

Гойдаюсь в прірві — витісненій морем,
в останнє рушу битий, власний шлях.
І тільки крок під невимовним горем,
лечу у прірву, і горлаю: я-а-а!

Упав на шлях волошок і барвінку,
На моїй шиї  висохлий вінок.
Шкарубкий подих білосніжних квіток
залишив по мені  один ковток.

2006
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/429/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG