укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44609, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2015.10.17
Роздрукувати твір

Тала Пруткова

Aж до Ньюарка

Я мав намір доїхати аж до Ньюарка,
до Прожектора Періс Хілтон і далі.
Я хотів підкорити вершину Монмартра
і навіть священний грааль
твого тіла.
Але те, що було мені миле, стало його замало.
Те, що було мені цінним, бути вже перестало…

Я сказав: «Почекайте!», – і вийшов із потяга.
У мене ж немає потягу до рудиментарних цілей.
Цілий світ – наче вимите яблуко, як дівча без одягу.
З-поміж сотень модних відтінків залишився тільки білий.

І ось я іду по вулиці. І вулиця стала чистою.
Може, нечиста забула, що нині тринадцята п’ятниця?!
Просто я вже не чую лайки – чую, як вибухає містом
у м’язах струнких березневих беріз листя.
І на кожному кроці я бачу лиця Отця…

Я помітив, як ходить пустелею власних сумних ілюзій
мила Марія, налякана – ноги трусяться у підколінках.
Я підходжу до неї й питаю: «Хочеш, ми станемо друзями?»
Вона плаче, і сиплеться терня з віночка її барвінкового.

– Де ти знайшла свого Бога, дівчинко втомлена снігом?
– У сірих іконках, мальованих п’яним сільським художником…
– Де ти знайшла свого дідька, дівчинко втішена сонцем?
– В очах мого милого Йванка, кого пастир назвав безбожником.

Я сміюсь і цілую її просто в скроні, як сестру або доню.
Як Друнвало Мельхиседек цілує дерева.
Як король цілує свою королеву.
Як цілує кохана цвяхом пробиту долоню Христа.

Десь осипаються жовті тюльпани…
Значить, ми не розстанемося вже ніколи.
Повертаються діти зі школи
й у канави кидають підручники.
Ми стоїмо – я і Марія  – у наплічниках, у наручниках
щастя.
І поволі щезає все те, що з пластмаси.
Ми чекаємо, поки настане Час,
і ми станемо сім’ям прийдешньої раси.
Кожен із Нас.

2015
© Тала Пруткова
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні