1

А море виштовхує весла, віншує живих...
Ростеш між острижених туй, голубих кипарисів.
Дивися на жмикрутів ласих, статистику лих,
Лікуй від синдрому сирітства плаксиву Кларису.

Плети бальну сукню: настане Вальпуржина ніч.
Вже солять лосося, нарізано перцю і кропу.
Злі гості летять крізь рожеву опону сторіч...
На шпажках залізних - оливки садів Пенелопи.

У моді футляри, а мушля антична - твоя -
Упала зі сходів на чорта лакований череп.
Ти випила тепле кальмарне чорнило чи яд.
Іди ж, відкривай кажанам золоту напівсферу.

2

Проходиш вогненним тунелем, ламаєш ключі.
І вірш - як молитву - повторюєш голосно всоте.
А ринда калік і щурів калатає хутчіш...
Пливке майталання словес по канві Геродота.

3

Линяння лілей... Кажани здаленіли - як бриз.
Коханка Артура зірвала перлину із трену.
Найнижчий в ряду відкриттів (ще в моху) кипарис
Підняв партитуру... і ладен забути Єлену.

4

У струмені меду інжирно-терпка гіркота.
Бджола лівадійська наснила розцвічені доли.
Зелений павітер на пірсі сонет нашептав,
Напнув за грядою Ай-Петрі шовкову кодолу.

Тасує тотеми безоке привиддя Авжеж...
У рань потойбіччя, населене духами, нишкне.
Пилок проминання в лілову серветку збереш -
Отой, що змітало боа із чернечої книжки...