У райський куточок моєї душі Учора прийшла весна. Полощуть печаль мою ранні дощі, Літаю у віщих снах. От котик-сирітка прийшов, сидить І дивиться в очі так, Мов просить не тільки хліба й води, А подає мені знак, Про що не розкажеш словами тут... Радіє, ридає даль. Мов кров, підіймається красна ртуть. Мов серце, болить звізда. Співають пташки. Я співаю теж. Нам добре попри усе. Весна – це коли все іще святе. А дід журавлів пасе. В пекельний куточок моєї душі Недавно прийшла й війна... Це ж, мабуть, я, люди, отут нагрішив, Весь Всесвіт пославши на?.. До Того, хто Всесвіт оцей створив, Нам давши не мир, а меч... Незаймане світло, Як сік з-під кори, Пече. Не знаходить меж. З трьохмірного простору я рвонусь, Де все проти мене, мов... Я в сорок дев’яту свою весну Вростаю, як в сльози кров. 10 берез.16.
|