В нічнім тумані ліхтарі,і зачепившись за деталь— за медальйони камінців в підніжжі подихів - дерев,— ти перетворюєшся на всезріючий, як око, нерв, який читає поза всім ожилих символів скрижаль. Шатнулась видимість за ріг--та, що дзвеніла нами вдень, майнула в просвіті нова--в простому, з льону, полотні. На цім нестикові площин піймати можна в напівсні легкий, у хрестиках поділ,— розв’язку втомлених ідей. Блакитно-порожньо в руках--ключів немає до біди, але в душі тепліє дар тонких миттєвостей земних-- міцне коралове знання,намертво вросле, як поріг: «Повинно сповнитись усе,так має бути...підожди».
|