Знаю, хащі провин відпускають на світ одиниць. Їхні бранці подібні на душі завчасно померлих. Танцівниці дощу у зів'ялі долоні суниць Неохоче збирають розсипані поспіхом перли. Все до болю чуже: голослівні присяги дерев, Обіцянки птахів, що заламують крила картинно. Все до болю просте: я - ота, що у борг не бере. Це недоля така, безголоса моя половино: Із пасток утікати і знов потрапляти у них, Чи у зашморги слів, щоб тугішали узи некровні. Не вдається мені вкарбувати у свій акростих Красноперість осик і гнучкої лози красномовність. Передзахідна ватра згортає нерівні краї, Спопеляє поволі - по іскрі, по римі, по слову. Неохрещені вірші у сни потойбічні твої Долітаючи, гаснуть. А я намагаюся знову Пересилити осінь і листу плакучі рої, І присутність олжі у, здавалось, віднайденій ніші. Можна тишу озвучити, не осквернивши її, Та мовчання не вбити всесильними стрілами тиші.
|