З гори униз гуркоче колесо часів                              
і миготить тривожно спицями епох,
і шарудить безмежжям мертвих голосів,
що все шукали  і питали --що є Бог?

Перетиралося обіддя на шляху
і обростало знов народами й людьми.
Родилась відповідь, як сповідь на духу,
гуділо роєм у повітрі : «Бог—це ми!».

Вони  гукали у пилюці сонми літ:
«Якщо не щастя  -- справедливості би нам!».
Бездонне чуючи мовчання у одвіт,
в гарячім запалі кричали: «Бог –отам!»

І знову  мчить на грані світла і пітьми
це дивне колесо, так само, як колись,
і шелестить у русі спраглими людьми,
що поколіннями гадають—що є вісь?

Ми несемо його із первісних часів—
Духовних пошуків обпалюючий дар,
Відколи хтось нас раптом висмикнув із снів
І світ уразив нас, як сонячний удар.