Страх і сміх.
Згрішити ліньки навіть...
Болі проговорюю з котом.
Вітер часу – нині кучерявий –
Лоскотає світовий дурдом.

Плаче кров’ю сирота-бродяга
Від людських і власних розпинань.
І лежить Земля на вічних вагах,
Де між смертю і життям війна.

Радості лампадка гріє душу,
Що і я потрібен був комусь,
Вийшовши із космосу на сушу,
Переживши і суму, й тюрму,
Темну й горду єресь побратимів,
Сиве світло в очі від чужих.

Але я ітиму, я ітиму
До раїв міжзоряних моїх.

Буду тихо світ оцей любити,
Квітку рани віршем бинтувать.
Воскресати.
Знову бути вбитим,
Як весна, як пісня, як трава.

Бути в самоті – як переможець.
Бути з усіма усім-усім,
Вознести до Бога те, що Боже,
І віддать ковбасне ковбасі.

Ось і всі святі мої бажання.
Страх і сміх.
І віра.
І любов.

Знов готую книгу до видання:
Цикли моїх віршів-молитов.

14 груд. 16.