Де пелехи міжзоряного пилу,
бескидами здіймаються в зеніт,  
там у безодні кольору чорнила
прозорі крила крають рух орбіт.

Чудовий вир залюднених світів
і незалюднених політ одчайний
за ними вслід шумують, і вітрів
пір’їни хмар торкаються потайно.

Зникають відстані. Прозорокрилий птах
не спричиняє поглядам завад,
бо він не відбивається в очах
і в лінзах нашорошених облад.  

Тоді чому спимо ми горілиць,
нехай над нами й нависають стелі
невиспаних містечок та столиць,
розсипаних по зоряній пустелі?

Яких епох літаючий релікт
у чорні діри, вікна та зіниці,
безсониться і збуджує інстинкт
поєднання людини й таємниці!?

Безсоння сонцем вигинає рання,  
мов помах, що триває без кінця…
Лиш доторки слабкого повівання
прозорістю струмують край лиця.