Опубліковано: 2017.06.17
Поетичний розділ: Філософська лірика

Олена Черненко

***

_____________Мой друг, не ходи по садам:
_____________Сам ты сад несравненный.
_____________Кабир

В сад придёшь мой – и распогодится,
Как приятно на всё смотреть!
Это яблоко прошлогоднее,
А вот этому – скоро зреть.

Птичка пикает, будто просится,
Оттого и душа горит…
Значит, время пришло, и прошлое
Хочет плакать и говорить.

Как цветы в унисон качаются,
Посмотри: раз и два, и раз!
Будто что-то в них начинается,
Что могло бы продлиться в нас.

Ты по саду пройдись – и вспомнится
То, что знал, но потом забыл:
Всё на свете любовью полнится.
Ты есть сад.
Ты всегда им был.

2017
© Олена Черненко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/46128/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG