А день і вечір нині справді літні! Як довго ж вони йшли до нас здаля... Час благоденства... Все буяє, квітне, Й в обіймах теплих ніжиться земля. Ні вітерця, стихає шум буденний, Малиново згаса небес блакить... Квітковий рай, зігрітий сьогоденням, Розкішним ароматом струменить. Повітря тепле, аж густе на дотик, Заполонило вулиці й двори. Замовкло птаство, в парку лиш, напроти, Дзвінкий ще чутно щебет дітвори... Ти вже і сам немов частинка літа, Що розчинилась в світлім цім раю... У час такий гріховно нудить світом І скаржитись на доленьку свою. Щасливий спокій душу обіймає І тішить смаком терпкого вина. Як нам хвилин таких не вистачає, І швидко ж як хвилини ці мина.
|