Микола Мартинюк

Переклад з Павла Кричевського

* * *
Ти, соловейку, щебечи, скажу –
Ми непомітно підійшли, по суті,
Гм… м’яко кажучи, на ту межу,
Коли слова й пісні вже призабуті,
І розучились бачити. Броджу
І шум листочків слухаю. Їх тіні
У плоть вбираються. Який іще
Потрібен звук, як той, що безгомінні
Рослини нам скидають на плече?..
Та соловей в мені співає, я
У нім тверджу щось.
І, глухе до себе,
Життя стискає тишу затяжну.
Живу заледве. І на двох одну.



Павел Кричевский

* * *
Пой, соловей, а я тебе скажу –
Мы незаметно подошли к такому
Гм… мягко выражаясь, рубежу,
Когда слова и песни незнакомы
И разучились видеть. Я брожу
И шорох листьев слушаю. Их тени
Вдруг обретают плоть. Какой еще
Нам нужен звук, кроме того, растенья
Который нам роняют на плечо?..
Но соловей поет во мне, а я
Твержу в нем нечто.
И, себя не слыша,
Сжимает жизнь в ладонях тишину.
Едва живую. На двоих одну.