Є поміж нас ті, що "багато знають"... Вони усім оцінки роздають. Самі "гріховність" нашу визначають І ці "гріхи" за нами визнають. Цей із нічого зробить з тебе "зраду" І сам цю звістку рознесе умить. Той лізе в душу і дає пораду, Як мусиш мислить і на світі жить. Коли сумуєш — ти вже недолугий. І зразу ж пропозиція утіх... Коли смієшся з анекдоту друга – Він недоречний, так же, як твій сміх. Їхніх чеснот і не порахувати, А слово їхнє — істина сама! Крім них, ніхто не може стільки знати. Й хто проти них — в тих розуму нема. І аргумент для них твій сміхотворний, Бо ти про біле, а вони про муть. Вони розумні, ти ж — дурний, потворний, Й сміттям тебе, як кури, загребуть. Авторитети просто не сприймають, А лише "Его" сунуть крізь своє... І в дзеркало, мабуть, не заглядають, Бо знали б, хто вони насправді є... І кількість цих "знавців" щодень зростає, Їх "інкубатор" — нинішня пора. Що з ними нас попереду чекає? Життя без щастя, розуму й добра... |