у кожного смислу є своя благозвучна поза
він скаже їй осінь скоро вона не проронить слів
іще тілам неспокійно бентежать їх ярі оси
а пам’ять давнішня жалить тіло прожитих літ

остигнув як слово звичне із шепоту болю зору
і в нім як в теплиці оси звили гніздо роки
з тобою лишусь до стужі по снігопадову пору
а довше не треба досить це либонь на віки.

о снігопад о стужа як дзеркало нас боронять
мерзле прощай стерильне і крижане дивись
адже то не оси більше а янголи на долонях
світ забирають ти пам’ять зітри скоріш не барись

06–10.09.2017



Павел Кричевский


* * *
у каждого смысла есть своя звуковая поза
он скажет ей скоро осень она промолчит в ответ
ещё телам угрожают совсем молодые осы
а старая память жалит тело прожитых лет

остыл как любое слово из шёпота боли взгляда
и в нём как в теплице осы свили гнездо года
останусь с тобой до стужи до самого снегопада
а дольше не надо разве это не навсегда

о снегопад о стужа как зеркалом мы хранимы
зимним прощай стерильным и ледяным смотри
ведь это уже не осы а белые херувимы
уносят наш мир ты память скорей навсегда сотри

2014