*** Коли тебе немає – холодає Якось раптово. Пролітає сніг. Вода у крані замерзає. Раєм Здається день, коли з тобою біг Довкола сонця з небом пересохлим, Що, наче шкіра, сипало луску. Ми гризли непідйомну груду солі, Висаджуючи спогади в піску. Ніщо не проросло і не воскресло, Але вродилось світло. Відтоді Сідаю біля тебе, як на плесо, Читаю те, що пишеш по воді. Гортаю сторінки своїх ілюзій, Твоїх примар закреслюю сліди… Тремтить чекання у хисткій напрузі: Ходи до мене, Сонечко. Іди. Бо вимерзне волога потаємна, І пересохне серце в стосі книг… Ти – істина. Ти перманентна тема. Глобальне потепління від таких. 23.01.18 © Василь Кузан
|