Тримайся... Березень... Усе пливе. Зима відходить, відступає наче Із поля бою, з-за колон дерев І вже нічого по собі не значить. Лахміття снігу чорного, моква, Гниле гілля, розтерзані дороги... Ще не відтала вижовкла трава, Ще ліс мовчить чужинний і убогий. Ще все, як є – холодне і страшне, Розхристане, розгойдане, багнисте... Не впізнає іще мій сад мене – Мовчить, забувши навіть мову листя. О, як же тут зривалися вітри! О, як стогнали корабельні сосни! Дуби тріщали, і горіх старий Аж заклякав у студені морозній. Та в гущі ночі – в чорній сліпоті, Коли й самого сумніви сотали, Життя таїлось. І у цім житті Вже все було і тільки починалось.
|