Я грузну у сандаловій осмуті
і, чоботами креслячи маршрут,
розхлюпую езотеричний бруд
у простору астрального безпутті.

Протуберанці до свічок припнуті,
аби у хлющі зорепадних смут  
стежин тканину виткав ниткоплут
таку, щоб напрям зник у каламуті.

Та край узбіччя хмари тануть скопом
і там, де фари бгають світло в світ,
вже марять їхні лінзи телескопом.

Тож я, немов незграбний мегаліт,  
вгрузаючи у всесвіт автостопом,
гальмую першій-ліпший зореліт.