Фотони гуртуються в грона сузір’їв з ламкої слюди. В метанових дюнах Плутона згубилися наші сліди. Читаючи космос ногами, нотуємо зоряний лан. Галактика ж повна чутками про зникнення з неї землян. Пульсує в навушниках: «Де ти?!..» І мороком важчає крок. По колу кружляють планети окрай порубіжних зірок Хода колесує спроквола, та знає орбіт заводій: історія зовсім не коло, вона – центрифуга подій. Бо в темряви й світла на краї м’якуш не черствіє душі. А мама і досі шукає сліди наші на спориші.
|