На присмак моє серце — карамельне, тримаю час за філіжанку з чаєм... Смаколик твого світу я та зерна пророщую любові як звичайні. Що виросте – побачимо. До джему добавимо десяток крапель рому... І так від світу гіркоти втечемо, Хоча б на вечір, доки чай п’ємо ми… Так, іноді немає сили. Пам‘ять на гойдалці літає без перерви. І змінюються посекундно барви, і розриває від напруги нерви. Крізь небо пробираюсь серед ночі солодкою родзинкою без свята... І залишаючи дива пророчі, вбираю сіль енергії. Розп’ята. Зумію себе скласти самостійно — тобі мій біль чужий та все байдуже... Мій Янголе, скажи, мене надійно позбавив всіх диявольських ілюзій? |