вона головне – не забути в усій круговерті слів, для чого ти в неї потрапив, для чого ти все пережив. чиїм чорним іменем, світлим як сто світів, можна покрити усе, чого ти хотів. сонце світить. воно ясне. в небі розіп’ятий птах. ти завжди триматимеш це головне, як ручку в своїх руках. як сонце у небі, як в долоні флагшток при флажку, як на стрісі гніздо, як хрестик на ланцюжку. адже, без віри, все це – тільки слова. як любов без вчинків мертва чи ледь жива. як ми без любові – шкіра, кров і скелет. і жито – лиш жито. і злет – всього лише злет, з відсутністю іншого виміру, вибору, і вини. як небо без Бога, як річка, без глибини. тож стисни міцніше як зуби в негожий день, кожен із віршів, кожну з своїх пісень, створених нею в серці, виказаних юрбі. нічого крім неї у всесвіті не лишиться по тобі.
|