Рубе,
рубе,
рубе,
рубе  
дорогою  з Парижу,
вело доместики,  
галерних тінь рабів,
засунутий у вухо
...скрик,
і вискнувши,
- Та їдь вже!!!
Все  нижче,
нижче,
нижче
до керма пригнувшись,
вам трястися,
зуболомним...

То ж!
Вперед!
І мрія лиш одна,
не хрястнуться довбешкою
о вуличну булигу,
а там,мабуть,
хоч якось,  
пронесе!  

А за бортом
піт,
сльози,
кров
та хрускіт
...зневічених хребтів,  
таких, як ти
вело доместиків,
рабів...  

Та ось, позаду все...
ти весь,
як біс,  
в пилу,
мчиш, переможець,
ось і фініш
аля комедії тієї.

І ти...

Цілуєш камінь нагородний,
саме ту
БУЛИГУ,
не розуміючи...

Що?  

...Що на ній
страх,
сльози,
кров та
СМЕРТЬ
товаришів твоїх,
вело доместиків,
рабів.  

І регіт,
так,  
утробний регіт зграї ваших же панів,
які придумали  оту всю муть,
заміною  арени гладіаторської...

А, “далі, тиша”.
Та травою грає вітерець...

Бай-бай всім,
до наступних гульок на природі.