За дітей, за дідів дощі ллють на війні.
Самогубці лютують за зірочки з взятками.
Наше Сонце обстрілюють, Вітре-вітре, ти мій. -
Я приймаю на бій, - жгут затягую раненому.
Безпритульний Донець палахтить у вогні.
Підривають фугасами ошуканих в селах.
Я врятую тебе, я іду на ти, я лечу і кричу:
Ми, Вітчизно, усі - земляки, - на позиціях-стелах.
Сплеск маніжок попереду - з гонами хмар.
нас під небом тріпає така колотнеча, -
калатає оренду від руських хрущів,
тут, на чорній горі, гіркота нас гойдає,
з хмарочосів від жалощів, - стрільба і січа, -
небосяг коливає смереку між кресал.
Ще свербить ораторія лихоманок і сил,
і нас вертить угору: - Слава героям!
В комашні - ніжна бджілка, - сичить і сичить.
Моє серце - мотор , - не тріпайся відчаєм.
Підірвали катівню. - Рятуйсь! - Каменепад!
Хвиля душить мене тотальним ревом.
Перекрив нападника, - вогнем з літака.
Запетляв, та в крутіж - падіння - на дерево.
Я завис і гойдаюсь навпереваги, -
пощастить усім вижити під завірюхою.
Це був виліт у сагу: опахалом не буду, -
У вухах гуркотня з-під освітлених мар.
Колапс-полум'я: від очманів стрягнувсь
і упав як міг на батьківські фасади.
Все повітря дрижить від пагіння органу -
і халяндра вогонь з прочуханів і вибухів.
Я підірваний обстрілом -я кричу до усіх,
бо моя діафрагма втягується - я завмираю.
Вітер з відчаю тихо-тихо притих.
Знову танки стрясають обідране місто.
Вигорає клопівня, дрижаками йде драйв, -
звуки ганджу і вроди, - заграва намистом.
Ти - під кайфом війни - у тебе хандра, -
тебе полум’я смокче - і пашить, як з аркади,
що за мара циклює – тарарам і труна.
Естакада! - спасайтесь, - пре шайтан-гора.
Давкотня з-під броні, ворушня бумерангів.
З білими рубцями, - зірок шантрапа!
Я тут свій, – не стріляй! Я живу в зоосаді.
Я пожежникам штурхаю шланги з напором,
Так тебе від боїв теліпає знестями!
На добраніч Донецьк під сопілку фугасів.
Марципани у снах нехай згадують Вінницю.
Це окрадені діти казнокрадів з колискою.
Заметають війни мармеладну мотальню.
Тут на палубах недобудов - кишма патронів.
Хадж, - повз ці балюстради, - розтягнуті міни.
Їм це чорне вугілля все ще падає зверху.
І я чую твій альт залізниця від шахти.
У сутані спрямляє війна п’яні хмари.
Мертві соняхи кривляться на чорному сонці.
На старих териконах гірлянди рубців,
як огранені біограми зарубаних отаманів.
Зустріч на Центральному ринку в м. Луганськ
Що за напасть! Одні, людоїди!
Гляньте, людоньки, це людожери!
Дряпіжники, сутяжники, здирники!
Тримайте, цих недолюдків, це вони, лихварі!
На ярмарку підняли усі бучу - перелякалися!
Хто? Де? Коли? За що? Як? Звідки?
Від частих нальотів рве усіх, як намазаних.
Бачу навіть уві сні, цих слуг народу в мантіях.
Подивіться, громадо, на оцих людоїдів!
Вони бряжчать іномарками перед вами!
Людоньки, нещасні, у добрі, жирні боки.
Це вони направо і наліво пожирають вас!
Погляньте, перед вами високі людоїди!
Ти, чого коверзуєш, вільна матінко?
Скільки шуму наробила. Ти, примхлива, подивись.
Чо сіпаєшся, людоїдку, побачила, - очі пропікають!
Це ти, хитрунка, наставила мені стільки пасток!
Це ти, лукавий, насадив мені тисячу болячок!
Це ти, людоїдка, не врозумила моїх здібних дітей!
Це ти, людожере, всі гроші розтринькав за бугром!
Це ти, харцизяка, позабирав усі мої запаси!
Це ти, канібале, утяв усіх моїх внуків!
Матінко, ти заглядала мені у зуби?
А чо скоса щулишся на мене? Що сіпаєшся?
Ой, це хто з вас напихав пельку моїми синами!
Ох, і у вас наплював, і у моїй хаті.
Це ти, трикольоровий чортяка, засів моїми городами.
Позбавив мене моєї пенсії і шахтарських пільг.
Їй-бо, рахубний чорт, украв мою добру землю.
Прибрав до рук три мої наділи.
Наслав мару та полуду на мої очі.
Ой, тримайте, сестри, цього, превражого звірюгу.
Сміх хвацько перехопив усіх крамарів на ринку.
А тепер скубе патли на своїй потилиці Параська.
Наминає сиву чуприну на сивому лобі Антон.
Ясь, вам! Чо так вчепились! Крові напились моєї!
Шмулькаті, - частуєте тут, у пабі, моїми надіями.
Душа моя - нарозхрист. Людоїди, - люди, - напролом.
Нате, погляньте, які у мене страшні п’яти, намазані салом.
Людоньки, це людоїди, впилися в мене, ссуть лукавою п’явкою.
Натуркав мене і вас, лихий звір.
Я в серці налита чорною кров’ю.
Людоньки, цей троєликий людоїд,
обернувся із розкоші, він мене давно осудив, -
зазирніть в мій гаманець, - він порожній!
Що за напасть, у неї опухлі вуха! - Всі зарухались.
Плеще усіма язиками, учепилася в людей пазурами.
Пошпурляла на живі тіла слів боротьбу за життя грізне.
Хмара хмарою, - чорні брови з намуленими очима.
Голий асфальт ринку покритий чорним пухом.
Горлом виходить вільна хоробрість.
Я поглянув старенькій прямо у вічі. -
У божевільної матінки налиті чавуном очі.
Відпрацювання на передку
Розоритель апетитно свиснув
відразливій наймичці,
крутихвістка – зникла.
Клянучись оковитими очиськами,
бойовик спохватився
чолобитними старожилів.
У зв’язці з найманцями,
вожаками та отаманами -
його вояки грабували на передку
житла та елітні особняки.
Отаке! У тебе – великі збитки! –
Діду, ти чув, як зброя галайкає . –
Вихрест! – Прихвостень! -
Одиночними: дзвяк-дзвяк-дзвяк! –
Бандити чванькають кулями
їстівні прожитки старого.
Казна-що! - мускулистий вояк, -
антихрист весь у багнюці, -
посвистує, хвиськає та брязкає
зв’язкою вицвілих ключів
перед очиськами дідів з бородами,
понівечених бабів з вусами.
Бадьорий коршак-кримчак
по-злодійськи усіх оглядає
захоплені будяки городів,
піднімає старе залізне калатайло,
галайкає одиночними: дзвяк-дзвяк.
Кицька, почувши кістки здохляка,
за сарайчиком налякалась крисаків,
а із засідки, - хазяйського зайця-куцака, -
блись-хвись, - той риссю,- блись-хвись.
Кулі беркицьнули гонитвою за зайцем.
Сіра зараза! – утік світ за очі.
Серед життєдайних колосків
проповз нагайкою вужак,
проліз під старий кругляк,
виліз на загайну зеленку,
а там - зграя жебраків-алтайців
перебігає в байрак.
У свіжий лепешняк
на диспозиціях, край села,
залягли ледачі снайпера.
Каракалпак, щось хвицнув,
щось цвайкнув, -
підстрибнув, упав –
прямо в грузний окоп.
Неборак-шапокляк
закалатав гицелем дашки,
наклював тумаками булижник,
розбризкавши порохняк,
швайками кучно дзизнув.
Дурнувата вихватка
звихнутого психа, -
кулі пролетівши над дідами, -
вирвали дірки в шифері, -
найманці, кавайкали матюками, –
баби миттю заклякли диваками.
Звихнений затягнув, як мастак,
залізного «їжака» за плечі,
схватив рукою за поясок.
поправив навіску на собі.
Підняв на собі бронежилет,
провітрив мокру майку.
Присів, потім сів, згодом ліг на спину,
пчихнув, поперек витряс йому шпичаків,
спазми спини: ай-ай-ай!- бідолаха.
Снайпер-холостяк зажмурив око,
заглянув у приціл, - побачив знову
витріщені на нього очі
наймички в очеретах.
На зелений топчак
дзвякнула гільза, -
на зло цей лязкіт
дорогих алмазів
на чужій війні.
Ржавий автомат
обжирав каламайкове поле,
а найманцю старий
розповідав
казку про поразку
шкандибайла.
В кінці дід закричав:
Україна понад усе!
Атракціони смерті на Бахмутській трасі
Марно, дурнуваті! - Засікли живих! -
Спалахи, на дорозі! - Бабаче, бій прийнято.
Від духа міцного - висуваємося вперед.
Удача! - на знешкодження- пантач патлачів!
Тим паче, – зненацька сікачать вибухами.
Закряч, - рана в шию, – перший, - знищений.
Бач, трепанація черепа, - другий, як цяця.
Ач, які вітри куль з терикону в місті Золоте.
Вусач, Новотошківська траса - уся в мінометах.
В Голубівському по-звірячому - прямо на міні
дві мирні особи. Хвацько група сепарів
виходять на хвилю медіа, - сепар палиться
на протитанковій міні в Жолобку.
Розпанаханий цілий лісовий заказник.
Розпахані зайці на протитанкових ровах.
Пеленгація лютує на передку між драчами.
Обсервація Попаснянського району військами.
Зумер, - яка комутація! - Шмаркач на зв’язку!
Пропахлі козаки стоять на блок-постах,
тримають скомпрометований бахмутський шлях.
Бац-клац! – в корчах на розв’язках хвицькають міни.
Кудлаті гавкають, - які тремтячі коти, - оце детонація!
Урали тарахкають снарядами на вибоїнах.
Блукають три коптери над трасою на аховій висоті.
Гахкають чергами сепари вздовж залізниці.
Інспіровані агенти фільтрують інтонацію
на імміграційному пункті пропуску.
Екзальтована прострація на перехресті трас.
|
