Балакуха, наша матуся, Уляна.
Така, як шануйся душа з ранку.
Уся на вухах, файна мамуся,
запускалась в танку аж з ранку
та блукала тут як пуста правда.
Така, ця дужа, наша Маруся-бабуня,
Маша, Пушкар Маруся, - крута в бажаннях.
Ай-да-бабуня, як загляну в шарпану клуню,
а там в дрантях ряба, кам’яна баба - Маруся, -
яку одзразу чарувала журба святая.
Бабуня лаялась сам на сам, -
Стара баба запнулась на красу,
скасувала найкращу
сукню на бал-балаган,
а завтра як на тьму, - на майдан, -
якась сатана взялась.
Так бабуся кажуть: гля, удавлюсь, -
так мама кажуть: гля, запнулась.
Знаю-знаю, - я ж бачу - жах,
баба тут ще за татуся лунала, -
аж страх мурзав на алюрах.
Ух, бабуся, - аж рукам струс в гаманах,
та вухам на халяву ця каблучка.
Баба губаста в брюках і на каблуках.
Ну, кажу вам, баба-скандал.
Душа замкнулася в шкаралуп.
Нагукала тяжку зраду на багача.
Власну муку всунула в його рай.
Так, втручалася в кубла трударя,
аж махала рука в руку мухам.
Та хай, баба святкувала важку муку,
Маруся насаждала панам тютюн в трубку.
А тут бацнула туга - за того буяна-байду -
аж луна жартами знялася.
Та кажуть, бабська натура - спалювала душу.
Та кажуть, душа забуялась, - танула на майданах.
Баба Маруся, - яка стара, -
набухалась в п’яну атаку,
загуляла аж за пазур-яр, -
а там, цяцька,дужа батрачка-бабуня, -
Маруся, Маша, Маруся, Маша! -
таку сварку втяла, – як за щастя!
Мала баба Маруся багату хату в пазур-яру,
там запрягла дядька Малахая в канчук-пугу.
Глянув я на харпаца, на дядька, та на бабу,
Так стара курка, а так дала маху.
А як накупалася баба, - аж майдан - за край,
Як тут взявся на страх батрак-бунтар Малахай,
- Бачу, - згадала, як встряг!!! –
- Настав час, шукай ту курку, Малахай!
Взяв та зарубав курку Малахай, -
А я взяв нагайку з бахура,
та як забабахав узвар.
Сама Маруся край Хуторів ставала скраю, під хату,
- Бай-бай, наша баба Маруся, бабуня-акула!
Як нам, куркулям, в амбарах пруха!!!
Файна була баба! Вся – ватага Малахая
тьма –тьмущу чару наплаче, -
А потім пуття з глузду, - загублювалась , -
Вся глуха хата - в думках за бабу Марусю.
Страх був. Якась дукачамська банда
наступала в Україну, була сумна засуха.
Так ця, стара карга, бабуся Маруся, з багаттям
в баньках, чаруюча рута на вустах:
–Так ся, банда! А так ся, банда! -
- Н-на-а!!! – і показала вражим мордам зад, -
І ще дулю спереду! – А потім:
- Як вам на запах моя дулька? –
- Така дурна баба, як кулач багача!
- В калюжах на баюрах не валялася.
- Багатюща баба для базару.
Була часто замурзана бабуся Маруся,
Працювала в майстерні, як якась небайдужа.
То якусь мазюкала багряну гуаш.
Якось баба Байду малювала з мару та уяв.
Наляпувала ладану в смутку на гультіпаку!
А як клялася в тарарайку, - анулювала
всю багату та нахабну душу, -
сказала: жанр арт-плачу - за Байду.
Як-будь-яку байку пізнавала.
Бунт-була-баба, - яскрава загадка часу,
Як-ух-така, була така Маруся, як у птахах,
була вдача на п’яну чарку!
Та тут, як раз бабу взяли на суд, –
Так, як зараз, - за не сплату задатку.
- Дурна баба, - малярка в лахах!
Заблагала, - заламалася на всю,
Ну, така, злюща, як ржава баба-яга!
А там суддя кажуть: На ясну душу, бабуня,
Пушкар Маруся, - сама відсудилася.
Шурубурна галабурда, - був похорон бабусі Марусі.
- А така буйствувала баба-душа.
- Аж, зуд в руччях, аж, зуд в скулах,
- Зухвала була бабуня Маруся.
Вона мала важку ганьбу в душі.
Вона чулася на усяку жару.
Нашукалася баба Маруся,
якнайзакусану губу,
якнайзачухрану руку,
упала в нестям
за крайню картину країни,
затушувала душу в думу.
І відійшла бабуня, Маруся Пушкар.
|
