У космосу немає глибини, Немає серця й розуму немає... (щитай каліка... це, космосе, я не тобі, а тій пихатій курві, шо у помаді в неї навіть піхва, мабуть, вже не кажу про ті конячі губи). Навіщо ж космосу, їй-право я не знаю Оці біленькі крапочки-плювочки, Що їх зірками звуть (іди ти нахєр, поц, я теж у дєтстві Маяковського читав). Опісля того все одно зірки щитав І довго думав і гадав (з перервами на те щоб в ванній подрочить) якщо десь там у космосі знайти реально Бога, яким же має він самотнім буть, небога. Йому то мабуть так колись набридло, Що він людей знічев”я натворив І досі, споглядаючи самотніми ночами людські паскудства, Сміється й кається.
|