Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину
по місту з вугільного скла.

Та, ставши тінню на стіні,
не відверну від тебе пики:
потвори не зникають – ні! –
коли заплющені повіки.

Адже я теж не зник в оправах  
орбіт, хитких немов луна,
і все ж таки залишив на
свій другий постріл вперте право.