Осінь як осінь. Хіба що спекотніш, ніж звично, Сонце і небо по-літньому ще вигляда. Дні без дощів лиш приємні у межах столичних, А для землі бездощів'я — страшенна біда! Падають зерна в пропечену в попіл землицю. Звідки ж ті сили, щоб в спеку таку прорости? Дай же, Всевишній, землі оцій грішній водиці, І не карай, а гріхи наші, Боже, прости. Хай оживуть вже осінні засмучені ниви, Ті, що засіяла щедра селянська рука. Жодна людина у світі не буде щаслива Без запашного, смачнющого хліба шматка. |