Небо дощовите.  Сірувата днина.
Змочений росою килим трав’яний.
Крізь туман чорніє дерево єдине --  
мовчазний і вірний древній вартовий.  

Прошиває час він, лицар твердокорий.
Спробуєш вселенський стовбур обхопить –
радісно  відчуєш, як в рослинні пори
вся душа із тіла звільнено стримить.

З репано-вогкою чорною корою
світ також – притихлий, сірий, дощовий.
І ніхто  не скаже, мудрості якої
дерево в тумані – вічний вартовий.