У кут, здається, всі зійшлись дороги,
І далі вже нема куди іти,
Бо, що не день, все більше некрологів
Про тих, хто в інші відійшов світи.
І серце тисне від важкого болю,
Й пекуча туга душу перейма.
За що ж ти, Боже, дав таку нам долю?
Невже у тебе кращих доль нема?
А може, це є відповідна плата
За зло, що поселилось поміж нас?
Його довкола стільки й так багато,
Що в ньому гасне й розуму вже глас.
Як оцінити тих, хто має втіху?
Їх більш ніж досить у суспільстві є,
Коли когось спіткали смерть чи лихо.
Чужа біда їм щастя додає?
А зло від того дійсно втіху має,
Бо його сила з цих людців зроста.
Воно красиве в людях все вбиває,
Й під брудом зла вмирає доброта...
В його кайданах в небо не злетіти
І щастя з ним не знайдете ніде,
Тож треба зло, що поміж нас, спинити,
А краща доля вже сама прийде.
Тоді в зажурі скніти ми не будем,
Підуть від нас хвороби і жалі...
Благаю вас, добріше станьте, люди!
І буде спокій в душах й на землі.