машинами часу роздовбало простори
машини в’їжджають в чорні дірки  
брудом радіації обрій захльостує
зоряні зливи лишають цівки
на склі лобовому подряпаному небом
що розкололося на хвилини й секунди
на серпантинах
огорнутих крепом
у порожнечі в щільність корунду
і у часі мандрівники
зчепивши зуби
здираючи зі шкіри тюнінг долі
пригальмовують швидкість розгуби
та анестезують рани вчинків і болі
часотраси що розчиняється в тілі
у зморшках звивинах та нейронах
де сни зорельотні та осиротілі
калюжі лишають на ночі гудронах
у райдужній поволоці мріянь
а рух наповнюється чимсь білим
як сніг що вранці нападав на ріння
химер билинних і химерних билин
на котрих розкинулися роз’язок фрактали
й повільно немов зіркоутворення
розпуття доріг
обертаються на спіралі й помалу
перемелюють крони й корені
деревин на узбіччях слідів-палімпсестів
у пил що в коліях від дитячих візочків і дрог
зліплюється у глину

часотраса змішує різновимірний всесвіт
і в потоці людини
сонць пульсують машини