укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44608, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2007.04.23
Роздрукувати твір

Сергій Негода

Роздратована веремія

Роздратована веремія

ліроема



Якось тріснув  сторозтерзаний пупянок старого каштану.
Обмазаний маслом переблискує  каракулями візерунок.
Випірнула стареча огуда з потрісканого капшучка.
Серце зідрала морозом, проте здвигає опертям весну.
Спутане липкою речовиною вивернулося клишаве листя.
вир вичворив місто, яке не сприймається з відвертости,
а тим більше хрускоче  гірким соняшником
під опій особливо ребристих стовбурів каштанів,
завіяних  в обертасах пресвятого божевілля.
Верх безглуздя, весна лоскоче у душі спокійно-тихого
звичайнісінького поета і таки щімко ламає ритм серця.
Розпочинається впадання  в щедре дитинство.
Аніскільки не сумнівайтесь, роззувайтесь похреснику,
у цьому є щось пишне і велично низьке, змивайте бруд,
навіть це неабияка соколивонька  буде для ескорту  людоловів,
які борюкаються з твоєю  шалавою, враженою душею.
Скупчившись, ладять у власному павучому закоморничку
швидкоплинну втіху пси, і трощать зубами гіркі маслаки.
Під жаский легіт горобців з підбитим крилом ворона відбила
на бульварі відмерзлі мощі у трусливого цуценяти,  
і замурзаний пірнув між колеса з потрісканим  голосом.
Вітрини пасуть перехожих  неминучою сваволею.
Бульвар визирає білі блискавки
пірамідальних та конусних суцвіть
млосно-воскових каштанових свічок.
Сиві каштани тріпочуть у повітрі свої болючі крижі,
навпрошки вражаючи падлюцтво проклятущих вітрогонів.
Прозоро-білі неодквітні очі вмиваються сонцем.
Блиск багатошарових люстр   каштанів.
Ото вже весна, - викликає майданське займище, -
страшно глянути на розбуохане деко, як перебродило за зиму
тяжезне сонце, як потрощилось на шмаття людьми.
Ото весна надривно возносить рінь золотим божевіллям,
виманивши у сліпого дощу живої сили і цілющої снаги.
Каштанові перлини тріпотять на фартухах гурманів,
куди там тихим акаціям біля зашкарублих цвинтарів,
вони зовсім не схожі на валізове неймовір’я весни.
Навіть не задаєшся грішними запитаннями:
- А де ті  у Всевишнього  серветки гидоти і духу? –
Одні напіврозкриті парсуни свіженьких листочків
у зеленій купелі, то ж то, нерозторопні
дитячі жменьки каштанового листя
підтримують повнотілі розбуялі білі вогні.
Роздягнене місто оживає після живодерів,
вивертаються коловороти у білих шатах каштанів.
На оздобних щічках напнуті миготливі посмішки,
аж загуслі очі одчайдух просвічуються наскрізь
і грають кришталевими човниками калюж.
Не втримався школяр і вломив коралову квітку каштану.
- Здорово пахне, - отямився від весняного дива
і зіщулився, обнюхуючи коштовний клинок каштану.
- Яка ж ти свиня! - у розпалі запашної алеї
ніхто не образився, окрім чепурної школярки.
- Хіба не жалко, он скільки цього лиха.
Каштанова квітка у дитячій долоні
догорала великоднею свічкою.
- Нащо тобі паплюжити квітки?
- Це ж єдине, що між небом і землею радує!
- Звідки ти така розумна взялася?
- А звідки ти такий  лихий обявився?
- З пелюшок! - Мовчи вже халепа...
Біла оздоба туману лащиться до повноростих каштанів
вирвала з кам'яних лабет моє забуття-моторошшя,
і полохає нехрещену зухвалість і сутужне убозтво,
затягнула пахучим димом мою кучеряву голову.
Волохаті посічені пасма на кремезних постолах
по всьому бульвару занурює в мене білі світи.
Каштанові велетні розчахнулись до нового життя.
Білі метелики у місті возлягли на легке надвечіря.
Каштановорунні плетива після невтомних чекань
шумно підхопили  ячання  окривджених хижаків.
Невільничі базарні справили бенкети на все місто.
Запахли невідворотні смаки з лагідними настурціями,
від яких сходять з глузду каштанові оченята,
засвічені і налиті сльозами простих трударів.
А те, що за покликом іржавого серця
моя зболена ласка вдягла у свободу дітей,
вициганивших у мене мурмотанням творчі копійки, -
ні мені, ні вам від того ніякого діла.
Задубіла в своєму бажанні проковтнути сором
стара  журба на мертвих крилах і розчахнулась відвертість.
Після прикутого до неба передзвону
прошилась  струмом мобільна стихія.
А весна крізь вроду райдужних брів
пахтить на всіх антресолях бульвару.
Перепнута хустками наперехресті  сум’ять,
розгортає гримуче тіло у вигляді
відзеркалень вітрин сліпучого німбу каштанів,
шугаючи на далекі вулії  вилинялих будинків.
Увібравши голови в каштанові прозелені,
перелякані поети вдарили в цмочище арфи,
струни якої вмерли  від кольорових гасел
з високих щитів і балконів на бульварному плесі.
А заможні і прагматичні термосять бруківку колесами,
захлинаються у самоті, повертаючи свої думки
на ламані гроші у паскудний базарний день.
Приваблена шибеницею юрма регоче над білими німфами.  
Чорні граки підняли воячий вереск на білий вогонь.
Азартні і голодні забули про всі табу і прокляття,
і з великим інтересом здаються на дивовижну білу мету.
Незалежні у  тлумах та вчинках захоплюються Війоном,
але не дивовижним вітрилом білих буч.
Омаяні криком ринулись на ліхтарі весни,
розкрили міські брами на всі чотири сторони
і розпашіле божевілля пелюсток утворило віхолу.
Душа розхлюпується високими почуттями,
ридма боліє за звичкою світлою, рясною уявою.
В каламуті скоєних драм звікували лахи едему.
Розсікають зухвалі краватки зашнуровані груди дівчат.
І не вирвалися і зжерли весь весняний потоп просторіки.
І сперло астму серед ночі від смердючих  запалених місць.
Більше народ не відчуває себе боягузом у місті.
Але як не обернутися на позумент драстичної дівчини.
Її  дріботіло шпарке у  звичній буденності.
Без двійко стьобаючи крил їй не стати божим агнцем
на дивертисментах злелеченого натхнення,
проте змітатиме з неї вогкий пил роздратована веремія
затятого воскресіння і хвилювань ожорсточеної весни.

2007
© Сергій Негода
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні