укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44609, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2022.06.11
Роздрукувати твір

Вікторія Торон

Реквієм

...І тільки зараз бачиш, що ніхто не вертається, і свою таємницю кожен забирає із собою.
І що в питанні життя і смерті нічого не змінилося з тих пір, як постали земля і люди.
І що яким би новим  шовком  світ не стелився, у які би пишні сладки не вкладався, раз за разом – нерівномірно -- він буде підшитий до підкладки буття,  у якій – страждання й смерть.
Перед останнью межею -- смужка свідомості, де дерева росуть корінням вгору і небо – під ногами.
Повітря загусло і кожен рух у ньому – повільний, неначе у прозорій смолі.
Ти рухаєшся бігцем, короткою вервечкою,  із такими ж, як і ти, чоловіками, вчепившись  у плече того, хто попереду, як наказали орки.  Зимно чомусь. Чи це від зіниць смерті, наставлених на тебе?
Ти кінчаєшся в підвалі, і  половина душі  твоєї – вже не твоя, але ще дивиться на іншу половину, яка стоїть на колінах, лицем до стіни.
Останні миті стоять частоколом, свідомість тріпоче на них уривком марлі, який от-от зірветься і полетить – куди?
Ти вже наполовину – історія. Так ось як вона робиться! Із перебіжок, пригнувши голову, під автоматом орка,  із звуків катувань, коли знаєш, що ти – наступний, із жіночих синіх пальців з манікюром з-під шин,  тіл, складених одне на одне або скинутих будь-як, аби лише – вкупі – старі й малі, жінки й чоловіки.  Із тих,  хто безмовно кричали під завалами, аже доки не затихли.
Кому лягти у землю добривом, кому з цих соків вирости?
Риплять великі жорна, перемелюють живе.
О, не карай зло надмірно!  Карай так, щоб знерухоміло, але щоб не мучилось і мукою своєю не перелилось у царство добра, царство спокути. Нехай завжди буде в боргу, завжди й назавжди! Хай теліпається німим язиком у дзвоні, який ніколи не дасть звуку, нікого не стривожить і не зворушить! Хай пожирає себе так, як пожирало інших! Будь глухим до нього, небо!

2022
© Вікторія  Торон
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні