Поголила скроні, намочила віскі, щоб подразнення червоні не лишились риски. Збрила шнурки-брови, на лоб змалювала, мов Хейянської епохи пава величава. Коси – у зеленку, декудь в марганцівку. На проборі лиш полишу тонку жовту цівку. На литку – татушку, на стегно – татушку, Та і вище – на підбиту дупоньки подушку. Пірсінг – в брову ліву, пірсінг – в ніздрю праву, пірсінг – в пупа та язика, щоб відчув, гад, страву. Я тепер – панкуша. Чи то пак ельфійка! Ему з нанду геть готична, до наїздів стійка. І калготи стрьомні, дзюрка де на дзюрці й на пів сраки міні, закручене в рурці. Як мене побачиш, зразу офігієш, від прикиду з макіяжом сто пудов зомлієш. Сіромах попсових серед тищ впізнаєш та заґоноришся, яку кралю маєш. Щоб позаздрив кожний довбойоб засраний, як на Сихів весь конкретно в тебе бікса файна. Поголила скроні, намочила віскі, й заплела набік червоні та лимонні кіски.
|