* * *
перейдеш битий шлях убрід
і зоставиш тінь
потойбіч
усупереч
забобонам
я зупинене серце до ніг жбурляю
тобі
як собаці жбурляють
шматок від крові солоний

обома руками
схопи і не відпускай
як невічний свій день
як останній свій шанс
як жінку
над прозорістю часу
прозрієш хоч ти
нехай
бодай на одну хвилинку

перейдеш – іще б пак –
найрозбитіший в небі шлях
найжертовнішу зірку пригорнеш
до моїх вікон
я кричатиму
так
як кричить від болю земля
вивергаючи чоловіка

перейдуть і ті інші
але ж вони крадькома
не покажуть облич
їхні очі змішаються з пилом

у розгорненій книзі
стількох сторінок нема
на тутешній землі
такі
глибокі могили